Географічні назви Кіровоградщини у творах Кобзаря

У рядках, наведених на попередній сторінці (уривок з російськмовного видання "Наймички" Т.Шевченка) мова йде про Єлисаветград та деякі села нашої області. Цей уривок старанно аналізують наші кіровоградські дослідники. Заперечують правильність біографічних даних Шевченка (те, що відбувалася ця подорож, коли йому було саме 13 років) Володимир Кобзар та Юрій Матівос у статті «З чумацькою валкою» (Поріг, 1992 р. №2).

Вони підрахуали, що це за Шевченковими даними відбувалось у 1827 році. Але ж Тарас чумакував з батьком, а той  помер ще в березні 1825 року. Отож, піти з ним востаннє в чумачку Тарас міг не пізніше 1824 року в десятирічному віці. Автори пояснюють цю невідповідність тим, що саме тринадцять років стали для поета символом дитинства. Згадаймо хоча б: «Мені тринадцятий минало, я пас ягнята за селом…»

Чумацький шлях, яким мандрували Шевченки, співпадає з сучасною дорогою, що пролягає через Златопіль, Новомиргород, Каніж, Володимирівку, Грузьке, Кіровоград.

Урочище Дідова Балка під с.Каніж Новомиргородського району

Ще одна назва – «Дев'ята рота» відійшло вже в небуття.
У статті «Перша мандрівка поета» («Вечірня газета»,07.03.2001 р.) Юрій Матівос вказує на «географічну» неточність згадки: «…і річку, на якій розташований Новомиргород, назвав Тикичем. Насправді це Велика Вись». Але і пояснює  ці неточності тим, що «Наймичка» - це художній твір і такі деталі не мали для автора історичного значення. У цій же статті Ю.Матівос висунув гіпотезу, що Тарас Шевченко «був у нашому місті не проїздом, як це вважалося, а перебував щонайменше кілька днів». Дослідник розмірковує над часом подорожі. Він ставить під сумнів статтю у «Літературній Україні» від 3 грудня 1987 р., підготовлену Тарасовими нащадками Дмитром і Людмилою Красицькими, які писали, що поїздка відбулася восени. Ю.Матівос наводить дані П.Зайцева та О.Кониського, які вважали, що подорож до Єлисаветграда відбувалася скоріше влітку. Він підтримує їхню думку про те, що чумацька валка йшла влітку. Безсумнівно, холодної пори року на березі річки не заночуєш. І продовжує вже тему причини поїздки: «Їхати аж з Моринців до Єлисаветграда на рядовий базар теж сенсу не було, тим більше - продавати яблука, як про те пишуть Красицькі». Він впевнений, що покликав їх у путь великий ярмарок, яких у Єлисаветграді в ті часи було чотири на рік, і розповідає про один з них – підходящий – Петропавлівський ярмарок. Отже, стосовно згадки Шевченка у повісті «Наймичка» про перебування у нашому місті є досить багато зауважень і думок. Але найцікавіше те, що в пам'яті великого поета закарбувалися деталі, назва нашого міста. І приємно те, що ця подорож знайшла місце в його літературній творчості.

Гідрографічна карта області підтверджує ідентичність ще однієї назви, яка згадується в повісті «Наймичка» - Дідова Балка. Так називалась невелика, завдовжки 10-12 км, річечка в Кіровоградському районі, яка під селом Канежем Новомиргородського району впадає в річку Велика Вись. Саме тут, ймовірно, поблизу сучасних сіл Володимирівки або Могутнього ночували Шевченки: «Степь  и все степь. Наконец мы остановились ночевать в Дидовой Балке».

Ще навесні 1989 року з нагоди 175-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка на роздоріжжі шляхів, по яких котилися чумацькі валки, в урочищі Дідова Балка було встановлено пам'ятний знак на честь перебування Шевченка на Єлисаветградщині.

В Єлисаветграді чумацька валка довго не затрималась і відправилась далі, повз село Клинці, перетнула Аджамську балку, переправилась через річку Аджамку. Звідси чумацький шлях тягнувся повз Фірсові могили (за 5-6 км на схід від с. Тарасівки, що на Інгулі). Далі – на Інгуло-Кам'янку, де в широкій балці поблизу села Новосавицького Долинського району, знаходилась нічна стоянка чумаків з колодязем та просторими випасами по балках.

Звідси шлях тягнувся повз Високу могилу (біля с. Роздільне) та мілководний переїзд через річку Березівку, що лежить між селами Антонівкою Долинського району та Жовтневим Устинівського району.

Далі шлях ішов на П'ятихатки Долинського району, Кривий Ріг, Бериславську переправу, Перекоп. Більше 150 км  пройшов Тарас з чумаками по землі сучасної Кіровоградської області. Побачив він тут дикий степ, покритий ковилою-тирсою, побував на Високій могилі.  

Та не могли не вразити його дитячу душу на цьому шляху колони рекрутів, втікачі-кріпаки, яких гнали назад до панів…