Кіровоградщина у творах Т.Шевченка

Чи писав ще поет про наш край?

Він бував у Чигирині й Суботові (вони в той час входили до складу Кіровоградської області).

Це – поезія «Чигирине, Чигирине»:

«Чигирине, Чигирине,

Мій друже єдиний…»

У творах поета часто згадуються річки Кіровоградщини, зокрема Інгул (у поемі «Гайдамаки» є рядок «Інгул озиму замерзає») та Буг, не кажучи вже про Дніпро.

Ще один твір Тараса Шевченка, в якому він згадує наш багатий історією Чутівський ліс. Це містерія «Великий льох»:

«Смеркається. Полетимо

Ночувати в Чуту.

Як що буде робитися

Відтіль буде чути.

Схопилися білесенькі

І в ліс полетіли.

І вкупочці на дубочку

Ночувати сіли.»

Цими рядками закінчується перша частина містерії, яка розповідає про зустріч на церкві трьох «душ», кожна з яких сповідується про свій несвідомий гріх, за який карається.

Чута у сприйнятті поета нерозривно пов'язана з Холодним Яром, Чорним лісом і сприймається, як символ гайдамаччини. Не виключено, що Тарас Шевченко міг сам побувати в Чутівському лісі під час відвідин в Олександрівці польського письменника Міхала Грабовського.

Перу польського письменника на ту пору належала не одна книга з історії гайдамаччини, причому написана на краєзнавчому матеріалі («Коліївщина і степи», «Станиця Гуляйпільська» тощо). Науковцями досліджується гіпотеза про можливий приїзд Шевченка до М.Грабовського. Краєзнавець Сергій Шевченко у статті «Кобзар і наш край: пропозиція пошуку» («Народне слово», 20.05.2003 р.) пише про польського перекладача і літературознавця Є.Єнджевича, який у романі «Українські ночі, або родовід генія» описує приїзд Шевченка і Куліша до Міхала Грабовського. «Але для встановлення достовірності цього факту треба дослідити польські джерела, - каже автор статті. – Можливо, листи, архів Міхала Грабовського». 

Місця, про які писав Тарас Шевченко, мають цікаву історію. В 1919 р. в Єлисаветграді діяв полк ім..Т.Шевченка. У квітні 1919 р. передбачався заколот атамана Григор'єва і в зв'язку з цим полк було перекинуто з Одеси до Єлисаветграда.

Слід відзначити, що полк імені Шевченка користувався в окрузі великою популярністю. Гостями відважних бійців-шевченківців були Г.Нейгауз і К.Шимановський, котрі мешкали на той час в Єлисаветграді.

Влітку 1828 р. Тарас Шевченко з сестрою Катериною відвідали Мотронинський монастир.

                                                             

Монастир цей знаменитий тим, що на цвинтарі поховано багато гайдамаків. Малий Тарас прочитував могильні написи. Ці написи, спогади богомольців-відвідувачів, а також діда майбутнього поета Івана Андрійовича, послужили матеріалом для написання поеми «Гайдамаки», вірша «Холодний Яр», створення картин «Мотрин монастир», «Дуб».

Мотронинський монастир у наш час

Що ж то за яр такий? Хто та Мотря, чиє ім'я носить монастир, ліс і село Знам'янського району? Грандіозне це творіння природи – Холодний Яр. Загальна довжина його з приярками становить 250 км (там розташовано 20 сіл, 12 хуторів). Тут чергуються пагорби з долинами, балками і ярами. Колись ця місцевість була густо вкрита лісами, перелісками, пересічена численними річками і струмками. Звідси витікають Тяслин і його притоки Сріблянка, Осота, Косарка, Чорнобривка. Тут ростуть понад 120 видів дерев, багато різних трав, у тому числі декоративних і лікарських. Багатий і різноманітний тваринний світ Холодного Яру. Здавна селилися тут люди. У Холодному Яру збереглися рештки Мотронинського монастиря, заснованого ще в ХI столітті.

Від річки Тясмин до верхів'їв Інгулу та Інгульця тягнувся колись величезний лісовий масив. Частина його звалась Мотронинським лісом. Далі, на південь до Красносілля, був Чутівський ліс, або Чута. Біля Цибулевого – Кругликівський, а біля Підлісного – Нерубайський, а завершувався лісовий масив Чорним лісом біля Знам'янки. Всі названі тут населені пункти та місцевість виникли у XVII – XVIII столітті (тепер це територія Кам'янського, Чигиринського районів Черкаської області та Олександрійського і Знам'янського – Кіровоградської).

Ще з IX століття ці угіддя належали Ярославу Мудрому – одному з київських князів. Цю місцевість він подарував своєму воєводі Мирославу. Той побудував на плоско гір'ї фортецю і оточив її високими земляними валами та глибокими ровами. Вирушаючи одного разу захищати Київ від набігів печенігів, воєвода наказав своїй дружині Мотрі берегти фортецю від ворогів. Мирослав, повертаючись додому, вирішив перевірити пильність охоронців фортеці. Він переодягнув своїх ратників в одяг печенігів і підняв прапори , захоплені у ворога. Як тільки вартові помітили «половців» і сповістили про це Мотрю, вона наказала зустріти нападників градом стріл. Одна з них смертельно уразила Мирослава. Оплакуючи чоловіка, Мотря, для увічнення пам'яті про нього, збудувала монастир, а сама пішла туди черницею. З того часу ця обитель називається  Мотринською, а монастир – Мотриним. Мотрю ж пізніше церква зарахувала до сонму святих. Під час монголо-татарської навали монастир згорів.
А року 1568 відродився з попелу. Рівно через два століття монастир став центром боротьби українського народу з уніатською та польською шляхтою. Побіля нього, в Холодному Яру, збирав сили на боротьбу з ворогом Максим Залізняк. Йшли під його прапори селяни з Чигирина, Суботова, Трилісів, Осоти, Бірок. Перед тим, як виступити у похід на Умань – гніздо шляхти і уніатів – в Мотронинському монастирі повстанці освятили зброю.

Вчитуємося у хвилюючі рядки Шевченкових «Гайдамак»:

«Давно те минуло, 

як мала дитина, 

Сирота в ряднині, 

я колись блукав

Без свити, без хліба

по тій Україні,

Де Залізняк, Гонта

з свяченим гуляв».

З Шевченкових «Гайдамак» кожен з нас в загальних рисах знає про Коліївщину – славетне народне повстання 1768 року, яке охопило частину Правобережної України, та про його ватажків – Максима Залізняка й Івана Гонту. У повстанні брали участь широкі народні маси.

Пригадайте:
…осталися
Діти та собаки, –

Жінки навіть з рогачами

Пішли в гайдамаки.

Власті  Росії й Польщі жорстоко розправилися з повстанцями. Нелюдських катувань зазнали ті, хто потрапив до рук польських властей. Івану Гонті на третій день знущань відрубали голову. Максима Залізняка разом з іншими керівниками повстання закували в кайдани і відправили в Сибір на каторгу. На етапі в с. Котельва, що на Полтавщині, каторжники перебили охорону і втекли. Одначе, 35 чоловік, у тому числі й Залізняк, були спіймані, Про дальшу долю Залізняка точних даних немає. Є свідчення, що йому знову вдалося втекти, і він брав участь у повстанні Пугачова.

Письмові свідчення, перекази, відгомін споминів, що живуть і досі в пам'яті народній – доказ того, що сімейний зимівник Залізняків був у селі Олексіївні Бобринецького району на річці Сугоклеї. На річці Сугоклеї, де вона впадає в Інгул, були зимівники інших запорозьких козаків. Тут упродовж багатьох років стихійно формувалися невеликі ватаги гайдамаків, що проходили територію Єлисаветградщини, піднімаючи селян на боротьбу проти панів.     Напровесні 1768 року Максим Залізняк вирушив з берегів Сугоклеї у Чигиринські ліси, де очолив боротьбу правобережного селянства проти соціального гніту.