Походження прізвища Т.Шевченка

Дві обставини спонукали до написання «Гайдамаків». Насамперед – подорож до Мотронинського монастиря. Але чому малий Тарас разом з сестрою Катериною йшов саме до Мотронинського монастиря, адже це так далеко – майже 80 верств від рідної Кирилівки? Набагато ближче, всього за 25 верст розташований Лебединський монастир. Знову вчитуємося у «Гайдамаки»:

«Батько діда просить,

щоб той розказав

Про Коліївщину,

як колись бувало…»

Всі біографи Тараса Шевченка сходяться на тому, що розповіді діда про Коліївщину – чи не основне джерело для написання поеми «Гайдамаки».
Адже дід Шевченка, Іван Андрійович, був одним з тих селян, хто за покликом Максима Залізняка прийшов до урочища Холодний Яр поблизу Мотронинського монастиря, щоб взяти до рук кіл і виступити проти польської шляхти.

До речі, прізвище діда Тараса Івана Андрійовича Шевченка, так само як і його сина Григорія, у друкованих джерелах подається подвоєне – Іван Андрійович Шевченко (Грушевський). Найвизначніший біограф Тараса Шевченка П. Зайцев і малого Тараса називає Грушевським. 

Дехто з біографів при цьому додає: Грушевські - вуличне прізвисько Шевченків. Чому Грушевський? Згадаймо, як виникали прізвища в українців. В основу їх творіння покладалися здебільшого ознаки зовнішні або побутові – ремісничі. Наприклад, Кривий, Рябий, Швець. А сина Кривого називали Кривенком, Швеця – Шевченком.

А Грушевський звідки? Ще раз згадаймо, як народжувалися вуличні прізвиська. Практично так само, як і прізвища. Особливо міцно і чітко вони «приставали» до переселенців. Тут перевага надавалася топоніміці. Переїхав, скажімо, чоловік з Бобринця у Компаніївку, на новому місці обов'язково казали на нього Іван Бобринецький.  Якщо вибудувати такий логічний ланцюжок, то Грушевський, певно, перебрався в Кирилівку з Грушівки. За п'ять верст від Мотронинського  монастиря лежало село Грушівка. Село як село – сотні подібних розкидано у Придніпров'ї. Та, якщо глянути на карту – воно розташоване в епіцентрі повстання коліїв. Грушківців у загоні Залізняка було немало, серед них, певно, й Іван Швець. Повернутися в Грушки після поразки повстання Іван не міг - шляхта жорстоко розправлялася з коліями.

Залишалося шукати десь притулку. Так Іван Швець опинився у Кирилівці. Жителі села Кирилівки не брали участі в повстанні, тому гнів шляхти на нього не розповсюджувався. Отже, Катерина з Тарасом, можливо, ходили не стільки у монастир, скільки на Батьківщину діда Івана.

Під враженням розповідей діда про гайдамаків хлопець намагався відвідати ті оспівані у народі місця. Адже хлопцеві було вже 13 чи 14 років, і у нього пробуджувався талант художника і поета. З нічого подібний дар не виникає. Поряд з Грушівкою розташовані давні українські села: Осота, Бірки, Івангород (Олександрійський район). Зовсім неподалік – Мотронівка (Знам'янський район). А неподалік тече річка, яку поет згадує в «Гайдамаках»:

«Інгул щозиму замерзає –

Богун не встане загатить

Шляхетським трупом».

Щоб давати хоча б коротку характеристику, скажімо річці, треба її знати:

«І досі сниться: під горою

Між вербами та над водою

Біленька хаточка. Сидить

Неначе й досі сивий дід

Коло хатиночки і бавить

Хорошеє та кучеряве

Своє малесеньке внуча».